Якщо уважніше замислитись над різними фрагментами щоденності, то можна зауважити, як часто Бог оберігає нас у найпростіших обставинах ― на дорозі, у праці, у часі відпочинку! Його опіка є постійною. Часто ми трактуємо її, як щось очевидне і самозрозуміле. Але дар не може бути чимсь обов’язковим. Тоді він не був би даром. Він є явлений нам лише тому, що Бог є добрим до нас!
Мене це часто якось дуже внутрішньо зворушує аж до сліз, яким є добрим до нас Бог. Як Він не зводить із нами рахунки. Наша невірність Йому не провокує Бога на зворотню реакцію чи помсту. Ба більше ― Він ніби ще з більшим болем зажурено дивиться на нас і бажає нам допомогти. Його любов є вічною і вірною!
Йдучи шляхами життєвих доріг, і будучи покритими пилюкою власного безглуздя, ми, нерозумні і засліплені, аж ніяк не поспішаємо проникнутися Його повсякчасною добротою.
Вдивляймося частіше в добрі очі Бога. Мені видається, що інколи замість сотень молитов найбільш важливим є саме це ― вдивлятися і вслухатися в Нього. Вслухання допоможе почути, а вдивляння ― побачити. Як же хотілося б, щоб крига нашої нечулости розтанула і розлилася теплим потоком всеохопної доброти у нас і поміж нами!
